Прагнучи зробити Чернігівський театр привабливим для якомога ширшого кола глядачів, шевченківці поряд з роботою над драматургічними творами постійно запроваджують різноманітні форми сценічного мистецтва, зокрема і виступи артистів оркестру і балету театру.
От і цього разу хочемо запропонувати любителям музичного мистецтва цікаву концертну програму, яка відбудеться 02 листопада п.р. о 19.00. годині.
Зробіть подарунок своїм рідним і друзям – запросіть їх на концерт театрального оркестру під керівництвом головного диригента театру Олексія Рощака, в якій також братимуть участь артисти балету театрує.
Бажаємо Вам приємних вражень та гарного відпочинку!
Раїса Міненко, керівник літературно-драматургічної частини театру
Останній день ювілейного ХХV Міжнародного фестивалю «Слов’янські театральні зустрічі» розпочався ранішнім інтерв’ю в обласній телепрограмі «Ранок на «Сівер-центрі» голови оргкомітету фестивалю, заслуженого діяча мистецтв України Сергія Мойсієнка та директора Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені М.В.Гоголя, заслуженого працівника культури України Олексія Андрієнка, які, відповідаючи на запитання ведучих програми, розповіли про перебіг фестивалю та виставу полтавських митців, яка має стати заключним акордом цьогорічної фестивальної програми.
Отже, в цей останній фестивальний вечір на чернігівській сцені була представлена фантасмагорія «Майстер і Маргарита», поставлена режисером Сергієм Павлюком за однойменним романом Михайла Булгакова. Не можна було навіть уявити, яким чином вдасться такий масштабний, багатоплановий твір втілити в рамках театральної постановки. Гоголівцям це вдалося! Сценічна версія цього оповитого містичним ореолом твору виявилася не менш захопливою і вражаючою, ніж роман.
З великої кількості сюжетних ліній роману постановник вистави виокремив як головні лінію вірного і самовідданого кохання та лінію співіснування людини і влади, влади тоталітарної – будь то за часів Римської імперії, комуністичного режиму чи нинішніх диктаторів. Та епохи минають, часи змінюються, а тема вічного нездоланого кохання – такого як у Маргарити і її найдорожчого в світі Майстра – завжди зігріватиме людей надією на те, що любов насправді сильніша за смерть.
Величним і переконливо мудрим виступає у виставі Воланд, який по суті проводить ту роботу, що має здійснювати Добро – караються брехуни і злочинці, ліквідуються здирники і хабарники. Отже тема нечистої сили майстерно і тонко перекривається темою життєвих реалій, що значно страшніші за містику.
Досконало вибудувані мізансцені, блискуча гра акторів, оригінальні хореографічні композиції створюють динамічне калейдоскопічне дійство, яке за задумом режисера складається в загальну масштабну картину спектаклю. На окрему увагу заслуговує музичне оформлення вистави, зокрема, участь розташованого на сцені оркестру, спочатку прихованого за декораціями, а потім відкрито задіяного у сцені нічного балу.
Гарячими оплесками, стоячи дякувала переповнена глядацька зала полтавцям за представлену феєричну виставу «Майстер і Маргарита», яка прозвучала потужним завершальним акордом нашого ювілейного фестивалю.
Вітаючи творчий колектив з успішним виступом, голова оргкомітету фестивалю Сергій Мойсієнко вручив директору Полтавського театру, заслуженому працівнику культури України Олексію Андрієнку Диплом учасника фестивалю «Слов’янські театральні зустрічі»–2017, а художній керівник театру Андрій Бакіров побажав полтавським друзям нових творчих злетів і завірив, що вони завжди є бажаними гостями на чернігівській сцені.
Під звуки урочистих фанфар голова оргкомітету фестивалю оголосив про закриття ХХV-го Міжнародного фестивалю «Слов’янські театральні зустрічі», висловив подяку усім його учасникам і окремо – шанувальникам театру, які своєю присутністю в залі, бурхливими оплесками підтримували кожну виставу фестивальної програми.
Ось і закінчився ювілейний ХХV Міжнародний фестиваль «Слов’янські театральні зустрічі». Десять театральних колективів з України, Білорусі, Польщі, що взяли в ньому участь, своїми успішними виступами на чернігівській сцені підтвердили його престижність і авторитетність. Щиро вдячні усім їм за талановиті творчі роботи, представлені на фестивалі, подаровану прихильному до мистецтва чернігівському глядачеві можливість спілкування зі справжнім високим мистецтвом театру.
Будемо разом чекати на нові зустрічі і готуватися до проведення на гідному рівні наступного ХХVІ-го Міжнародного фестивалю «Слов’янські театральні зустрічі».
Раїса Міненко, керівник літературно-драматургічної частини театру
До цьогорічної програми ювілейного фестивалю «Слов’янські театральні зустрічі» Чернігівський театр включив прем’єрну виставу 2017 року «Вій. Докудрама» Наталі Ворожбит, показом якої було завершено 91-й театральний сезон.
Заінтригована публіка з нетерпінням чекала на зустріч з цією новаційною сценічною роботою, адже багато хто не зміг у червні потрапити на прем’єрну презентацію вистави. Хтось очікував на осучаснену версію гоголівського «Вія», когось зацікавив незнайомий жанр спектаклю – докудрама, а дехто прагнув нової зустрічі з бакіровською режисурою…
Важко сказати, наскільки виправдались сподівання усіх чернігівських шанувальників театрального мистецтва, адже у кожної людини своє особисте ставлення до театру, свої уподобання, своя, відмінна від інших, мотивація відвідування тієї чи іншої вистави.
Переповнена гамірливою публікою глядацька зала яскраво свідчила про жвавий інтерес до нової творчої роботи шевченківців і піднімала градус хвилювання режисера і виконавців до найвищого ступеню.
Та ось завіса відкрилася… і глядачі сходу опинилися в атмосфері переповненої маршрутки з її колотнечею, грубими жартами, лайкою (цілком в дусі жанру докудрами). І дивування заїжджих французів з реалій сільської глибинки не шокувало, а лише викликало сміх у залі.
Та коли почав розтроюватися образ баби Соньки, а проста сільська дівчина вільно заговорила французькою, а потім перетворилась на страшну потвору, виникло відчуття, начебто реальні події розгортаються в якомусь містичному просторі, де все непевне – час, містина, обличчя, події… Далі – більше. Триєдина в різних вікових іпостасях Сонька (стара, молодиця, дівчина), яка чи то місить тісто, чи то виліплює чиюсь долю. Оповідки селян про всілякі житейські страхіття, їхня упевненість в існуванні всілякої нечистої сили та портретне змалювання сліпим дідом Явтухом жахаючого образу Вія. Спілкування по скайпу з вже померлою відьмою Оксаною і похоронна відправа по ній випадковою, зовсім сторонньою людиною, що належить до іншої нації й іншого віросповідання.
І тільки у фіналі, коли звучить старовинна козацька молитва про «мертвих, живих і ненароджених», про громаду, її очільників та військо, про убієнних і заморених голодом, згорілих і замерзлих, яка торкається потаємних духовних глибин і ніби омиває душу, приходить розуміння, що лише через каяття і прощення лежить шлях до спасіння душі і не тільки своєї. І як підтвердження цього – на екрані наче з туману проступають óбрази всіх персонажів вистави, а за їхніми плечима – нові й нові постаті, безліч безіменних душ, що прагнуть відпущення.
Схвильовані до глибини душі глядачі шаленими оваціями й вигуками «Браво!», стоячи вшановували творців цього захоплюючого сценічного дійства, а виходячи із залу, сповнені емоцій, обмінювалися враженнями від спектаклю. Хтось відзначив, що цей «Вій» зовсім не гоголівський. Хтось зауважив, що навіть не помічав скільки брудних слів нас оточує у щоденному побуті – у маршрутці, магазині, на вулиці. Пролунала й думка, що можливо й варто на сцені показувати не тільки привабливі сторони нашого теперішнього буття, аби виникла потреба щось змінити на краще в собі, в своєму оточенні, в нашому суспільстві.
Різні люди й сотні різних думок, але це чудово, що вистава не залишає глядачів байдужими, торкається чутливих струн душі, спонукає до роздумів. Це найвище визнання немарності праці режисера і акторів, їх таланту і високої майстерності.
Приєднуючись до привітань захоплених глядачів, побажаємо новій творчій роботі шевченківців – виставі «Вій. Докудрама» довгого сценічного життя, а усім шанувальникам театрального мистецтва яскравих вражень від відвідування нашого театру!
Раїса Міненко, керівник літературно-драматургічної частини театру
Якщо лейтмотивом, спільним для двох вистав п’ятого дня фестивалю, було пошук чи втрата сенсу життя, позбавленого надії, то вистави шостого дня фестивальної програми поєднує ідея однієї із сакральних заповідей Ветхого Завіту: «Не убий», бо, навіть подумки бажаючи чиєїсь смерті, нищиш, насамперед, свій рід, а значить і самого себе.
Таку от «Дуже просту історію» – про очікування та появу дитини в простій сільській родині – натхненно і самовіддано оповідали глядачам актори Дніпровського драматичного молодіжного театру «Віримо!». Проте, все не так просто, бо як же ж ці люди вміють все ускладнювати! Суворий батько не сприймає доччиного обранця і забороняє їй народжувати. Страшний вирок порушує ритм життя не лише людей, а й тварин, що мешкають у господарстві, які, спостерігаючи за перебігом подій, намагаються розібратися в складностях людських стосунків і, головне, врятувати майбутнє маля. Вони, на відміну від людей, краще розуміють, що таке істинні людські цінності, і для них знищення ненародженої дитини – це справжнє вбивство.
Чудовому, злагодженому акторському ансамблю вдалося через виразні образи домашніх тварин передати глядачеві атмосферу гармонійності світу природи і неприродність образу життя людини, яким вона себе губить. Та найважливіше – подарувати усім присутнім у театральній залі життєрадісну впевненість, що живі мають радіти життю, закохані – кохатись, а діти повинні народжуватись, і аж ніяк не навпаки!
Розчулені й радісні глядачі з вдячністю аплодували дніпровським акторам та ділилися між собою приємними враженнями від спектаклю.
Вітаючи гостей хлібом-сіллю перед початком вистави та вручаючи після її завершення Диплом учасника фестивалю «Слов’янські театральні зустрічі» режисеру-постановнику, заслуженому діячу мистецтв України Володимиру Петренку, голова оргкомітету фестивалю Сергій Мойсієнко відзначив високий професійний рівень виконавців і запросив до участі у майбутніх фестивальних проектах.
Для глядачів, що прийшли на моновиставу «Лицар храму», показ якої був призначений на 21 годину в експериментальному просторі «Білої сцени», вона розпочалась ще до того, як вони зайняли місця в залі. По дорозі до малого залу, вони несподівано натрапляли на постать у чорному костюмі й балаклаві, що закривала обличчя, з націленою снайперською гвинтівкою. Як потім з’ясувалося, оптичний приціл був насправді відеокамерою, зображення з якої транслювалося прямо на екран у театральній залі.
А потім розпочалась сповідь снайпера, що сидячи у засідці на горищі якогось будинку, чекав на нову жертву замовного убивства. Вистава, присвячена пам’яті героїв Небесної сотні, супроводжувалась документальними кадрами подій на Майдані, трагічність яких контрастувала із самовпевненими висловами снайпера, що брав участь у їх розстрілі…
Через перетин кількох часових реальностей, що існують то у свідомості снайпера, то у його снах, артист Валерій Гайфуллін, який виконує роль Степана, окреслює головну ідею вистави – усі люди на землі брати, стріляючи у когось – ти вбиваєш брата, а вбивши брата – убиваєш себе…
Зворушені глядачі щирими оплесками дякували молодому талановитому акторові за виразне створення такого складного сценічного образу та патріотичне спрямування цієї творчої роботи.
Вручаючи традиційний коровай та Диплом учасника фестивалю «Слов’янські театральні зустрічі», голова оргкомітету фестивалю Сергій Мойсієнко побажав колективу Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру ім. М.Куліша нових творчих здобутків та успішного проведення традиційних Міжнародних фестивалів «Мельпомена Таврії».
Тож дякуємо творчому десанту херсонців за участь у нашому ювілейному фестивалі й щиро зичимо нових мистецьких здобутків, цікавих сценічних робіт, уваги і прихильності широкого глядацького загалу.
Раїса Міненко, керівник літературно-драматургічної частини театру
Це перше, що приходить на думку, коли мимоволі проводиш паралелі між двома виставами, представленими у п’ятий день фестивальної програми. Дії вистав відбуваються в різні часи, у різних країнах і з людьми з різних соціальних верств. Проте, і трагізм безталання мешканців «горьківської нічліжки», і драматизм безвиході жінки з розумово відсталою дитиною на руках під час нацистських погромів – спонукають до роздумів, де проходить та межа, перетнувши яку, людина перестає бути людиною, і заради чого варто долати випробування і труднощі, що випадають на життєвому шляху?
Нікчемним і безпросвітним постає перед глядачем життя мешканців злиденного притулку для безхатьків, відверто натуралістично змальоване артистами Київської «Театральної біржі» у виставі «І заплачуть… безхатьки». Герої вистави давно вже забули, що то значить бути людиною, але навіть у такому похмурому, сповненому озлобленості й жорстокості місці, можливе кохання – спотворене, страшне, драматичне. Навіть тут знаходиться місце відчуттю свободи, прагненню «бути людиною».
Творцям вистави вдалося донести до глядача філософський зміст «горьківського дна», де дві протидіючі стихії – правда і лжа – стикаються віч-на-віч. Що ж важливіше – гірка правда чи примарна надія? Як зберегти в собі милосердя у світі, сповненому брехні і несправедливості? Адже людяності ніхто не відміняв, і людині інколи вкрай потрібна хоча б надія, яку не замінити утішною неправдою, навіть якщо вона заради спасіння.
Зворушені до глибини душі натхненною емоційною грою молодих талановитих акторів, глядачі тривалими оплесками дякували їм за хвилюючі моменти цього театрального вечора, а режисер-постановник вистави, народний артист України Лев Сомов пообіцяв чернігівцям привезти на показ одну з веселих комедійних робіт творчого складу Незалежного театрального проекту.
На завершення заступник голови оргкомітету фестивалю Андрій Бакіров вручив столичним гостям хліб-сіль та Диплом учасника фестивалю «Слов’янські театральні зустрічі» і запросив до участі в наступних фестивальних програмах.
А за півгодини в експериментальному просторі «Білої сцени» розпочалася вистава «Ніч Гельвера» у виконанні артистів Варшавського театру «Друга зона», в якій перетнулися і тривали, допоки жевріла надія, життєві шляхи знедоленої жінки та її прийомного хворого сина, а потім трагічно обірвалися, коли зовсім не лишилося ніякої надії. Глядачі, тамуючи подих, разом з героями вистави проживали вібруючі від внутрішніх переживань миті їхнього буття, що відкривалися протягом одного дня і однієї ночі, яка стала останньою в житті Гельвера та жінки, що стала йому матір’ю.
Довго-довго схвильовані глядачі бурхливими оплесками вшановували польських митців, дарували їм квіти і дякували за незабутні враження від вистави, яка хоч і виконувалася польською мовою, але була легкою для сприйняття чернігівською публікою завдяки перекладу, який супроводжував на екрані сценічне дійство.
Отже, чергова зустріч чернігівців з творчістю польських майстрів сцени видалася надзвичайно теплою та неодмінно сприятиме зближенню і взаємозбагаченню наших культур. Про це сказав заступник голови оргкомітету фестивалю, заслужений артист України Андрій Бакіров під час вручення традиційного чернігівського короваю та диплому учасника Міжнародного фестивалю «Слов’янські театральні зустрічі» директору і художньому керівнику Варшавського театру Сильвестру Биразі, який також є і режисером-постановником цієї вистави.
Дякуючи нашим польським друзям за участь у фестивалі та натхненну акторську гру, бажаємо їм успішних творчих пошуків, цікавих сценічних робіт та нових зустрічей на сцені Чернігівського театру!
Раїса Міненко, керівник літературно-драматургічної частини театру
Музика і співи, що лунали цього фестивального вечора зі сцени Чернігівського театру, не просто дарували людям чудовий, піднесений настій, вони зачаровували, викликали захоплення і бажання, щоб це феєричне свято було нескінченним. А створили його артисти Київського Національного академічного театру оперети, справжні високопрофесійні майстри сцени, які презентували чернігівським глядачам свою розкішну оперету Імре Кальмана «Графиня Маріца».
У цьому спектаклі все було розкішним: дивовижна музика, сповнена колоритних угорських мотивів; прекрасне звучання вокальних партій та хорових композицій; яскравий хореографічний супровід, побудований на мелодіях запального чардашу; вишукана атмосфера світського життя, передана завдяки цікавому сценографічному оформленню та барвистим стильовим костюмам виконавців головних ролей і ролей другого плану. Та, власне, не було ніякого другого плану у цьому фантастичному сценічному дійстві. Тут все співало про любов, все було проникнуте любов’ю до музики, все говорило про невмируще, непідвласне рокам високе мистецтво, яке звеличує правічну нев’янучу пісню кохання.
Заполонені високою акторською майстерністю киян глядачі довго не відпускали артистів зі сцени, вшановуючи їх невгамовними оваціями та вигуками «Браво!»
Вітаючи столичних гостей хлібом-сіллю перед початком вистави, голова оргкомітету фестивалю Сергій Мойсієнко зазначив, що це велика честь – мати можливість включити до фестивальної програми одну з найкращих робіт Національної оперети. Під час вручення режисеру-постановнику, народному артисту України Богдану Струтинському Диплому учасника фестивалю «Слов’янські театральні зустрічі» заступник голови оргкомітету Андрій Бакіров – під невщухаючі оплески – висловив глибоку вдячність за представлення на чернігівській сцені театральної роботи найвищого ступеню якості.
Щиро вітаємо талановиту творчу команду Київського Національного академічного театру оперети з успішною презентацією на фестивалі своєї сучасної інтерпретації «угорської рапсодії» Імре Кальмана та бажаємо нових творчих висот і досягнень у царині вітчизняного театрального мистецтва.
Раїса Міненко, керівник літературно-драматургічної частини театру
Цього вечора глядачі, що прийшли на виставу «Безодня» Ореста Огородника, були глибоко зворушені історією про дві сучасні українські родини, яку чесно і проникливо розповідали актори Ніжинського драмтеатру ім. М.Коцюбинського.
У цій драматичній притчі відтворено непрості людські долі, понівечені війною, порушено низку складних проблем, що стали болючими для кожного українця за останні роки. Проте, не дається прямих відповідей на важкі питання нашого сьогодення: Хто винуватий, а хто правий? Хто кому ворог, а хто друг? Як пережити втрату найрідніших і як з цим жити далі? Напевне, кожному з нас доведеться самотужки шукати відповіді на ці та безліч інших питань, які окреслюються завдяки таким серйозним творчим роботам на театральній сцені.
Але, якщо ми, вражені побаченим, вже готові задуматися, перейнятися пошуком відповідей, то віриться, що все ж таки здатні подолати свій власний біль, щоб зрозуміти біль іншого; віриться, що колись зможемо подати руку допомоги одне одному. І якщо наслідувати біблійному заповіту «час розкидати каміння і час збирати каміння», то хочеться вірити, що ось вже скоро має настати час наводити мости через безодню, так безоглядно спалені мости між нашими берегами…
Глядачі, схвильовані такою чуттєвою, переконливою грою ніжинських акторів, щиро дякували виконавцям бурхливими оплесками та букетами квітів.
Вручаючи традиційний коровай та Диплом учасника фестивалю «Слов’янські театральні зустрічі» генеральному директору Ніжинського академічного українського драматичного театру Юрію Муквичу (який правдиво і образно зіграв одну з головних ролей – Назара), голова оргкомітету фестивалю Сергій Мойсієнко привітав творчий колектив з успішним виступом на чернігівській сцені та запросив ніжинських акторів як постійних учасників нашого фестивалю до подальшої співпраці.
Щира вдячність нашим ніжинським гостям за талановите сценічне втілення такої емоційно напруженої вистави, як «Безодня», побажання наснаги і невпинних творчих пошуків, нових здобутків на мистецькій ниві, вдячних глядачів.
Раїса Міненко,
керівник літературно-драматургічної
частини театру
П’єсу Євгена Шварца «Дракон», заборонену радянськими цензорами ще у 1944 році, кожен режисер читає по-різному: як соціальну сатиру, як філософську притчу чи романтичну драму… Гомельський театр вписав у фестивальну програму свій особливий жанр – реквієм за мрією.
У цій гостро психологічній історії, завдяки талановитій, емоційно насиченій грі акторів, кожен персонаж набуває надзвичайної виразності і об’ємності. Серед них немає однозначно «гарних» чи «поганих», натомість бачимо людей з душами, скаліченими століттями несвободи, які покірно терплять тиранію і неспроможні скористатися свободою, заради якої драконоборець готовий віддати життя. Подорожуючому лицарю Ланцелоту знадобилися довгі роки битв і марних перемог, щоб зрозуміти, що вогнем і мечем він не зможе принести людям нічого доброго. І вдумуючись у зізнання головного героя: «Робота належить дрібна, гірше вишивання. У кожному з них доведеться вбити дракона», глядач також починає усвідомлювати, що вбити дракона – ще не значить звільнити або звільнитися від нього. Щоб справедливість безповоротно утвердилася в реальному житті, необхідно навчитися розрізняти перелицьоване «драконство» у всіх його проявах і не тільки поруч, а й, насамперед, у своїй душі.
Схвильовані таким по-сучасному гострим, сповненим вібруючої енергії спектаклем, глядачі бурхливими оплесками та вигуками «Браво!» дякували гомельським артистам і щиросердно дарували їм букети квітів.
Вітаючи з успішним виступом творчий колектив театру-побратиму, який є одним із співзасновників цього фестивального форуму, голова оргкомітету фестивалю, генеральний директор театру Сергій Мойсієнко вручив Диплом учасника фестивалю «Слов’янські театральні зустрічі» директору Гомельського обласного драматичного театру Оксані Руденок. А художній керівник театру Андрій Бакіров пригадав пам’ятні віхи багаторічного фестивального співробітництва з гомельськими колегами і побажав плідної співпраці на довгі роки у царині театрального мистецтва.
Тож дякуємо нашим білоруським друзям за натхненну акторську гру, за пережиті разом хвилюючі моменти вистави і щиро зичимо нових творчих досягнень, цікавих сценічних робіт, нескінченої прихильності глядачів.
Раїса Міненко, керівник літературно-драматургічної частини театру
По-справжньому святковий, піднесений настрій супроводжував усі миттєвості урочистого відкриття XXV-го Міжнародного фестивалю «Слов’янські театральні зустрічі», яке відбулося 20 жовтня 2017 року в Чернігівському обласному академічному українському музично-драматичному театрі імені Т.Г.Шевченка.
У фойє театру гостей зустрічали чарівні мелодії у виконанні театрального оркестру під орудою диригента Олексія Рощака, і гамірливим нескінченим потоком йшли та йшли шанувальники театру, що завітали на урочисте відкриття ювілейного фестивалю.
Під звуки урочистих фанфар чарівні ведучі розповіли про історію створення цього престижного фестивального форуму, представили почесних гостей та запросили на сцену керівництво оргкомітету для офіційного оголошення відкриття фестивалю. Художній керівник театру, заслужений артист України Андрій Бакіров з вдячністю згадав засновників фестивалю та представив театральні колективи, що братимуть участь у цьогорічній фестивальній програмі. Генеральний директор театру, заслужений діяч мистецтв України Сергій Мойсієнко привітав шановну чернігівську публіку, що упродовж усіх років існування фестивалю підтримувала його і цього дня переповнювала святкову театральну залу, ложі бенуару, бельетажу, балкону, та на правах очільника оргкомітету урочисто проголосив офіційне відкриття XXV-го Міжнародного фестивалю «Слов’янські театральні зустрічі».
Почесне право розпочати програму ювілейного фестивалю випало славнозвісному колективу Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка виставою «Три товариші» за однойменним романом Е.-М.Ремарка.
Глядачі тепло вітали столичних акторів – і на початку, коли керівники оргкомітету фестивалю гостинно зустрічали киян чернігівським короваєм, і після закінчення спектаклю, коли заступнику генерального директора театру Івану Ожевану було вручено Диплом учасника фестивалю «Слов’янські театральні зустрічі».
Після завершення вистави схвильовані глядачі, стоячи, дружними оваціями дякували акторам за виразну і надзвичайно проникливу гру, глибоке проживання на сцені долі своїх персонажів, з яких і сміялися, і співчували їм водночас, впізнаючи знайомі риси своїх сучасників. А ведучі святкового вечора запросили до слова для привітання учасників фестивалю Міністра культури України Євгена Нищука (що виконував одну з головних ролей вистави Роберта Локампа), голову обласної державної адміністрації Валерія Куліча та першого заступника голови обласної ради Валентина Мельничука, які побажали організаторам фестивалю нових здобутків у справі розвитку вітчизняного театрального мистецтва, а його учасникам – успішних виступів на чернігівській сцені та прихильності широкого глядацького загалу. Наприкінці урочистого вечора на сцені було встановлено корзину з квітами учасникам фестивалю від голови Чернігівської обласної державної адміністрації та голови Чернігівської обласної ради.
Щиро вітаємо усіх шанувальників театрального мистецтва з відкриттям XXV Міжнародного фестивалю «Слов’янські театральні зустрічі», бажаємо його учасникам наснаги і творчого натхнення, а шановним глядачам – приємних вражень від наступних театральних вечорів.
Раїса Міненко, керівник літературно-драматургічної частини театру
Колектив Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру ім. Т.Г.Шевченка щиросердно вітає з ювілеєм провідного майстра сцени Олену Бондаренко, якій цьогоріч 21 жовтня виповнюється 70 років.
Олена Бондаренко народилася 21 жовтня у с.Миронівка Шосткінського району Сумської області. Після закінчення школи навчалася в театральної студії при Київському державному театрі оперети, працювала у Рівненському обласному музично-драматичному театрі. У 1971 році Олена Григорівна була запрошена до трупи Чернігівського облмуздрамтеатру, і за 46 років роботи в нашому театрі зіграла цілу низку різнопланових ролей у виставах як для дорослих, так і для дітей.
На початку свого творчого шляху вона з успіхом грала ролі молодих героїнь, таких як Тоня – «Чужий дім» М.Зарудного, Стелла – «Американська трагедія» Т.Драйзера, Нела – «І змовкли птахи» І.Шамякіна, Соня Гурвич – «А зорі тут тихі» Б.Васильєва, Уляна – «Сватання на Гончарівці» Г.Квітки-Основ´яненка, Яринка – «Весілля в Малинівці» О.Рябова, Аксінья – «Леді Макбет Мценського повіту» М.Лєскова, а також у виставах для дітей: Дімка – «Балада про хлопчаків» за А.Гайдаром, Пеппі – «Пеппі Довгапанчоха» за А.Ліндгрен, Гофмейстриня – «Примха принцеси» С.Ципіна, Королева – «Білосніжка та семеро гномів» О.Табакова і Л.Устинова за казкою Братів Грімм.
Творчий доробок артистки Олени Бондаренко яскраво характеризують такі різнохарактерні ролі, як Герцогиня Мальборо – «Ваш хід, королево!» Е.Скріба, Мокрина – «Сорочинський ярмарок» М.Старицького за М.Гоголем, Марта – «Мати-наймичка» за Т.Шевченком, Килина – «Лісова пісня» Лесі Українки, Терпелиха – «Наталка Полтавка» І.Котляревського, Одарка – «Сватання на Гончарівці» Г.Квітки-Основ´яненка, Євдокія Пилипівна – «Дамських справ майстер» за п’єсою М.Старицького «За двома зайцями», Дружина Михайла Дончука – «У неділю рано зілля копала» за О.Кобилянською, Кайдашиха – «Кайдашева сім’я» за І.Нечуєм-Левицьким, Мати – опера М.Аркаса «Катерина» за твором Т.Шевченка..
Особливе місце у багатій палітрі актриси посідає образ Відьми у театральній фантазії «Відьма» за творами Т.Шевченка, створений на високому професійному рівні. Тут вона продемонструвала весь яскравий спектр свого багатогранного таланту – глибоке розуміння шевченкового слова, поєднання його з українською народною піснею і молитвою. Роль Відьми у виконанні Олени Бондаренко відзначалася як краща жіноча роль на театральних фестивалях різних рівнів.
Привернула до себе увагу глядачів творча робота актриси у 90-му театральному сезоні – головна роль баби Юстини у виставі «Не плачте за мною ніколи…» за новелою Марії Матіос. Олена Бондаренко натурно і проникливо втілює образ старої Юстини, яка з мудрістю, властивою людям, що здолали довгий і важкий життєвий шлях, веде неспішну «бабину бесіду», надаючи їй то буденності родинного спілкування, то відчуття присутності вищих потойбічних сил.
Виходячи на сцену, Олена Бондаренко підкоряє глядача своєю щирістю і правдивістю виконання ролей, глибоким проникненням у суть сценічних образів. За високі творчі досягнення актриса неодноразово відзначалася Почесними грамотами та подяками Департаменту культури облдержадміністрації, керівництва театру.
Вітаючи колегу з ювілейною датою, маємо нагоду запросити широкий глядацький загал на бенефіс, що дається на честь шановної Олени Григорівни за її безпосередньою участю у вистави «Не плачте за мною ніколи…», який відбудеться 31 жовтня п.р. о 19.00 годині.
Вітаючи шановну Олену Григорівну із 70-річчям від дня народження, увесь колектив театру бажає їй міцного здоров’я, довгих років активного сценічного життя, яскравих ролей та бурхливих оплесків вдячних глядачів!
