Цьогоріч виповнюється 130 років від дня народження видатного українського режисера, актора, теоретика театру, драматурга і публіциста, народного артиста України Леся Курбаса.
В історію вітчизняної культури він увійшов як фундатор модерного вітчизняного театру, якого радянський режим усунув з культурного середовища, а потім знищив фізично. Олександр-Зенон Степанович Курбас народився 25 лютого 1887 р. в м. Самбір (тепер Львівської області) у родині акторів галицького театру Степана та Ванди Курбасів. Батько його, хоча й був мандрівним актором, проте і в бідності своїй прагнув дати Олександрові гарну освіту. Тож хлопець навчався спочатку у Тернопільській гімназії, згодом у Віденському та Львівському університетах. Тому цілком природно, що Лесь увібрав у себе все те, що могла дати йому європейська культура.
В Україні Лесь Курбас став засновником спочатку політичного (1922‒1926), а потім і філософського (1926‒1933) театру.
Тонкому, елегантному, освіченому Лесеві, з приємною галицькою зовнішністю, з пластичною ходою й нестримною енергією, не потрібно було надмірних зусиль, аби довести свою обдарованість. Як висловився про нього відомий мистецтвознавець Олександр Дейч: «Людина, яка була театром».
Він не боровся з пихатістю, безграмотністю, нахабністю законодавців тогочасних театральних канонів. Він просто не працював так, як вони. Кожною своєю новою постановкою, спочатку з молодотеатрівцями, потім у Кийдрамте, пізніше – в «Березолі», Курбас струшував нафталіновий пил з так званих академічних театральних установ. У виставах свого філософського театру «Березіль» у Харкові Курбас малює всесвіт, де головним стає особлива довіра до життя людини у всіх його суперечностях. Саме він першим розкриває сцену до глядача, ділиться з ним енергією, кидає кураж і свіжий жарт, руйнуючи шаблон пафосу й зарозумілості.
Режисерське новаторство Леся Курбаса не знайшло розуміння у радянських критиків. Проти Леся Курбаса були висунуті звинувачення в «похмурості», викривленні оптимістичної радянської дійсності. Багато чого з його творчих пошуків не розумілося широкими масами глядачів. Але незважаючи на несприятливу для творчості атмосферу митець до останньої можливості вів боротьбу з поширеними у той час тенденціями спрощенства, вульгаризації мистецтва.
Заарештований у грудні 1933, він був засуджений до п’яти років виправних робіт. Його було вислано на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу, потім відправлено на Соловки. Восени 1937 р. його було засуджено до страти і 03 листопада 1937 розстріляно в урочищі Сандармох, а в 1957 р. посмертно реабілітовано.
21 грудня 1991 р. Кабінет Міністрів України скасував постанову Ради Народних Комісарів УСРР від 17 грудня 1933 р. «Про позбавлення Л.Курбаса звання народного артиста УСРР». У 1989 р. на фасаді Харківського державного академічного українського драматичного театру ім. Т.Г.Шевченка було встановлено меморіальну дошку в пам’ять про Леся Курбаса, а «Мала сцена» театру знову дістала назву «Березіль». Один з кращих українських театрів – Львівський академічний театр названо на честь Леся Курбаса.
Кожна епоха народжує митців, які потрапляють на стрижень духовного й культурного життя нації, втілюючи у своїй творчості найістотніші риси народу. Саме такою постаттю був Лесь Курбас – одна з найвидатніших персоналій українського культурного життя 20–30-х років минулого століття, один з провідних діячів відродження української національної культури.
Глибина й осяжність висунутих і розв’язуваних Курбасом мистецьких та філософських завдань співмірна як з трагізмом його особистої долі, так і з долею всієї української культури ХХ століття.
Раїса Міненко,
керівник літературно-драматургічної
частини театру
