"ЛІСОВА ПІСНЯ". Розмова з режисером-постановником

У травні 2011 року виповнюється сто років з дня написання Лесею Українкою драматичної поеми
«Лісова пісня».

Майже 12 років тому, у травні 1999 року в Чернігівському театрі відбулася прем’єра вистави «Лісової пісні». Відомо, що вперше на чернігівській сцені ця вистава була поставлена у 1941 році, творче життя якої було зупинене війною, і майже чер
ез шість десятиліть герої цього поетичного твору знову зустрілися з чернігівським глядачем, продовжуючи захоплювати і хвилювати його серця.
Пропоную розмову з режисером-постановником вистави, лауреатом обласної премії імені М. М. Коцюбинського, а віднедавна уже заслуженим діячем мистецтв України Вірою Тимченко, яка відбулася напередодні прем’єри «Лісової пісні», у травні 1999 року.

Віро Андріївно, театрознавчі дослідження свідчать, що «Лісова пісня» не має широкої географії, тобто, ставиться на сценах українських театрів дуже рідко. Чим, на Вашу думку, це зумовлено, і чому саме цей твір Ви взяли до постановки?
– «Лісову пісню», кажучи словами Лесі Українки, «я здавна в умі держала». Про її сценічне втілення мріяла дуже давно, і зараз щаслива з того, що така нагода мені, нарешті, випала. Цілком справедливо, що театри рідко включають до свого репертуару цей шедевр, а причина, на мою думку, полягає в тому, що «Лісова пісня» вимагає дуже високого професійного рівня від кожної творчої особистості. Адже драматичні поеми Лесі Українки становлять вершину театру нашого століття, і не кожному з них це під силу. Гадаю, що наш театр має прекрасний творчий потенціал і всією своєю роботою довів, завоював собі це право – право включення до репертуару «Лісової пісні», цієї перлини національної і світової драматургії. Це по-перше. А по-друге, сьогодні цей твір, на мій погляд, актуальний, можливо, як ніколи. Час, у який писалася ця поема (1911 рік), був позначений тяжкою реацією, глибоким занепадом, коли смакувалася моральна розбещеність, процвітала порнографія, коли стверджувалося, що людина не здатна на глибокі почуття і т. п. Характеризуючи той період, М. Коцюбинський зазначав, що тоді «кохання гнило, як рана». Щось подібне ми маємо й нині – розгул свавілля, що заполонило не лише душі, а й мистецтво, літературу. Проблеми моралі того часу характерні й для нашого сьогодення, та й не тільки моралі. І поява такого твору, як «Лісова пісня», прозвучала як виклик цьому занепаду, як гімн красі людини та природи, гармонійному їх поєднанню. Тому й ми намагаємося робити все, щоб наша вистава стверджувала цю думку.
Які, на ваш погляд, художні особливості поеми і її сценічної версії?
– Цей твір – вершина драматургії Лесі Українки. «Лісова пісня» стоїть на рівні кращої світової літературної спадщини. Доречно нагадати, що Леся Українка дуже боялася сценічного втілення «Лісової пісні», бутафорії сцени, режисерських до вільностей, недбальства до тексту і т. п. Вона ж сама дуже любила цей твір і свого часу писала, що сама «небайдужа до цієї речі, бо вона дала мені стільки дорогих хвилин екстазу, як мало яка інша». Мене вразило, що поема була написана за 10-12 днів, хоча до написання її Леся готувалася все життя: образи казок, легенд, народних повір’їв увійшли в її духовний світ з дитинства. У 1911 році вона лікувалася на Кавказі, в Кутаїсі, і так засумувала за батьківщиною, за Україною, що оця туга і щемне почуття любові до неї і вилилося у «Лісову пісню». Оцей потужний емоційний сплеск, ця природа саме таких авторських почуттів ця правда і пристрасть людського духу – головні художні особливості поеми. Вони й стали головними складовими художніх особливостей і самої вистави. Ми прагнули до того, щоб не викривити авторської думки, збагнути і дотягнутися до Лесиного світосприйняття.
Однією із складових вистави, які відіграють значну роль у її вірному вирішенні, є художнє оформлення…
– Враховуючи, що «Лісова пісня» базується на грунті української народної творчості, виходить із глибин волинсько-поліського фольклору та міфології і піднесена до філософських узагальнень, художник, заслужений діяч мистецтв України Андрій Александрович створив сценографію, спираючись саме на ці художні особливості поеми. Він талановито подає художнє оформлення як тло для розігрування мудрих містерій, що писалися свого часу для народних обрядів. Така сценографія виправдовує наші театральні декорації і сприяє розумінню глибинної авторської думки. Виходячи з драматургії Лесі Українки, він довів своє оформлення до певного символу, взявши за основу народні витоки. Художник створив образ вистави, який повністю відповідає моєму режисерському задуму. Хочу додати кілька слів і про музичне оформлення вистави. Композитор Олександр Радченко свого часу написав музику спеціально до «Лісової пісні», в основу якої також покладено відомі волинські народні мелодії, які вибирала і пропонувала йому сама Леся Українка. Цілісне поєднання усіх цих складових і створюють художній образ вистави.

А яка головна думка вистави?
– Драматургія Лесі Українки – це особливий, неповторний світ, у якому кожен характер може бути об’єктом для психологічного дослідження. І висновки ніколи не будуть однозначними. Тому дуже важко визначити і відтворити якусь лише одну думку чи проблему. «Лісова пісня» – твір настільки багатогранний, що, приділяючи увагу якійсь одній проблемі, не слід забувати і про інші. У нашій виставі на перший план виходить дослідження внутрішнього, духовного світу людини. Це – поетична драма, драма піднесеної душі, простеження важкого шляху людини до гармонії у стосунках з людиною і природою. Утвердження в людині кращого, світлого, благородного, тобто, перемога Людини в людині – ось ті головні думки, які ми намагаємось акцентувати.
Віро Андріївно, зізнайтеся щиро, як Вам працювалося над цим шедевром?
– Працюючи над «Лісовою піснею», я відчувала, що зі мною коїться щось неймовірне. Я весь час про неї думала, навіть тоді, коли говорила про щось інше. Усі двадцять чотири години на добу я думала про неї – вдень, лягала спати з нею, вона мені снилася і прокидалася з думкою про «Лісову пісню».
Було таке враження, що весь цей час поряд була сама Леся, її дух, який допомагав мені, це я кажу щиру правду. І потім, так склалися обставини, що наша робота над виставою затягнулася на довгий час через нестачу коштів, ніхто в цьому не винен, зрозуміло. Але це дало нам змогу глибше проникнути і зрозуміти всю філософію цього твору, пішло тільки на користь виставі. Працюючи над цим твором, я займалася проникненням в глибини психології кожного персонажу, бо кожен з них – це цілий окремий світ, де ніколи нічого не буває однозначного.
Які були складові в роботі акторів над створенням образів? Яка постановочна група, хто зайнятий у виставі?
– Для кожного актора робота над образом у цій виставі – це певний іспит на довершеність. Я просила акторів грати шекспірівську пристрасть, шіллерівський романтизм, правду людського духу за Станіславським. Це все ті складові, що характеризують драматургію Лесі Українки. Її театр – це театр особливий, неповторний, багатогранний. Він вимагає від акторів якихось особливих професійних якостей. Це і вірна голосова подача, і вміння читати вірш Лесі Українки, розуміння і донесення до глядача глибокого філософського змісту її поезії. Ну, а що з того вийшло – нехай судить глядач. В ролях Мавки та Лукаша, головних героїв твору, виступили молоді актори Нателла Абелєва та Олександр Куковєров, в ролі Лісовика – народний артист України Вадим Васильєв. Не буду перераховувати решту, але скажу, що я задоволена акторами, усією постановочною групою. Цей твір має настільки глибокий філософський і пізнавальний потенціал, що дає поживу розуму і душі людям будь-якого віку. І я шукала в роботі те, що їх мусить зближувати, а не роз’єднувати. Отже, наша «Лісова пісня» – це вистава для всіх вікових категорій. Користуючись нагодою, ласкаво запрошую усіх на виставу!

 

Розмову вела Ольга Зеленська

Поділитися...
Share on Facebook
Facebook
Pin on Pinterest
Pinterest
Tweet about this on Twitter
Twitter
Share on LinkedIn
Linkedin

Коментарі

Коментарів немає...

Хочете залишити коментар? Авторизуйтесь!
Придбати квиток

Авторизація