Мудрість, дарована життям

Свій ювілейний сезон Чернігівський обласний академічний (робимо наголос на) український музично-драматичний театр ім. Т.Г.Шевченка знаменує прем’єрними виставами саме вітчизняних авторів. Відкриття 90-го театрального сезону відбулося прем’єрою «Циганка Аза» за твором класика української драматургії Михайла Старицького у постановці корифея нашого театру заслуженого діяча мистецтв України Віри Тимченко. Нині прем’єрну естафету приймає молодий, але вже визнаний чернігівськими театралами режисер Тетяна Шумейко, яка звернулася до творчості сучасного українського літератора Марії Матіос. Протягом сезону на глядача чекатимуть зустрічі ще з двома прем’єрними виставами – експериментальними роботами художнього керівника-головного режисера театру заслуженого артиста України Андрія Бакірова за творами знову ж таки українських письменників.

Отже, 21 жовтня на сцені Чернігівського муздрамтеатру буде представлена прем’єра «Не плачте за мною ніколи…», створена за однойменним оповіданням Марії Матіос, що увійшло до книги новел, нарисів і поезій «Нація», виданої у 2001 році. Чому саме творчість цієї письменниці, чому саме це оповідання? Мотивацію свого аж ніяк не випадкового вибору режисер-постановник Тетяна Шумейко обґрунтовує, насамперед, потужним емоційним враженням, що справляють на читача твори нашої сучасниці, а також тією повагою, на яку заслуговує принципова громадянська позиція Марії Матіос. Особливо глибоко в оповіданні «Не плачте за мною ніколи…», жанр якого Тетяна Володимирівна визначила для себе як одкровення, її вразив оприявнений у творі конфлікт між прагненням душі поєднатися з Творцем, з одного боку, і жагою людини жити у матеріальному світі якомога довше, з іншого. А ще однією характерною рисою, що привабила до роботи з цим колоритним, етнічно забарвленим матеріалом, став витончений, глибинно прихований поетичний стиль розповіді, який асоціюється в уяві режисера як «спів душі», що знаходить відображення в музичному оформленні вистави.

У пошуках творчої платформи для інсценізації цього сповненого філософського змісту твору режисер-постановник абсолютно співзвучний з моральними і світоглядними переконаннями автора оповідання стосовно ставлення до смерті: про смерть – із повагою, але без туги, з розумінням невідворотності, адже тільки завдяки смерті можна зрозуміти найголовніше про життя, дізнатись, яким прийдеш до останньої межі.

Головна героїня вистави баба Юстина, образ якої натурно і проникливо втілює артистка Олена Бондаренко, з мудрістю, властивою людям, що здолали довгий і важкий життєвий шлях, заповідає своїм нащадкам: «то є велике діло – смертечка наша. І все воно якось тасується кимсь над нами».

І християнська традиція, і народні звичаї вчать зустрічати її зі смиренням, оскільки померти – значить тільки переставитись, тобто переміститися, змінитись. Власне, традиційний погляд на смерть як черговий етап буття репрезентує уже сама назва «Не плачте за мною ніколи…», адже за народними віруваннями, надмірний сум за померлим, надмірне й безутішне оплакування є неприйнятним для душі померлого. Тож баба Юстина, яка все своє життя дбає, насамперед, про добро для родини, спокій для громади, пояснює своє прохання не тужити за нею з невимушеною простотою: «Туга людину старить. Та й від людей нефайно».

Широкого творчого осмислення у сценічному втіленні твору набуває розуміння смерті як сакралізованого переходу в інше життя. І за народною традицією, і за тлумаченням християнської церкви, смерть праведника – легка, а смерть грішника – лиха. Тому баба Юстина аргументує власні настанови тим, що хоче допомогти людям зрозуміти «що то є смерть». Наводячі різні приклади «лихої» або «легкої» смерті, яких багато бачила на своєму віку, вона навертає своїх дітей, а відтак і усіх нас, до потреби замислитися про те, чим наповнюємо своє щоденне життя-буття, з чим прийдемо до останньої межі. Так – ненав’язливо, поміж клопотів про дотримання ритуальних обрядів – звучить турботлива пересторога мудрої жінки: «І так про душу не дбаємо, все в тіло та в тіло. А то й про смерть варто хоч раз на рік подумати».

Із оповіді простої сільської жінки режисеру-постановнику Тетяні Шумейко, разом з творчим колективом акторів, хореографів, художників вдалося зробити глибоку філософську притчу про сенс буття, про те, яким чином людське життя має дорівнятися смерті. Отже головна тема творчого задуму режисера, який виконавці прагнуть донести до глядача, це перегляд свого життя і перевірка готовності до переходу в інший вимір.

Особлива атмосфера довірчості і безпосереднього діалогу з глядачем виникає завдяки тому, що дійство відбувається на малій сцені, де майданчик для гри і глядацькі місця об’єднані єдиним простором, де чути навіть сказане пошепки слово, де гостро відчувається кожна мить, прожита у спільних переживаннях і роздумах.

Сподіваємось, що проблема, покладена в основу сценічного прочитання твору Марії Матіос, проблема моральних начал, яка ніколи не втрачає актуальності, знову й знову привертатиме увагу чернігівського глядача, викликатиме інтерес і бажання відвідувати виставу «Не плачте за мною ніколи…»

Бажаємо шанувальникам нашого театру змістовного відпочинку, духовного зміцнення і зростання!

Коментарі

Коментарів немає...

Хочете залишити коментар? Авторизуйтесь!
Придбати квиток

Авторизація