В кінці січня 2015-го року, 30-го і 31-го, у п’ятницю і суботу в Чернігівському обласному академічному українському музично-драматичному театрі імені Т. Г. Шевченка відбудеться прем’єра вистави «Комедія помилок» за однойменною п’єсою Вільяма Шекспіра. Постановка, художнє та музичне оформлення вистави заслуженого артиста України Андрія Бакірова. До постановочної групи, також, входять: асистент режисера з пластики – Наталія Пунтус, художник по світлу – В’ячеслав Василенко, звукорежисери – Анатолій Дубровін та Дмитро Джевага.
Звертаюся до режисера-постановника з проханням дати деяку інформацію щодо нової прем’єри шевченківців.
– Шановний Андрію Рінатовичу! У Вашому творчому доробку це вже не перше звернення до творчості Вільяма Шекспіра: у Молодіжному театрі Ви поставили «Дванадцяту ніч», а в нашому театрі – «Сон літньої ночі», яка мала величезний успіх навіть на Міжнародному фестивалі у місті Гданськ (Польща).
– Шекспір завжди являється визначальним мірилом стану театру, тому практично жоден театр на планеті не обходиться у своєму репертуарі без його творів. Не хотілося би дискутувати відносно існування Шекспіра як такого, тому що особисто для мене легенда, що був такий геній, дає більше творчого простору. І чим більше в це віриш, тим більш конкретним стає образ автора, пов’язаним з якимось монографіями, зображеннями, з якимось конкретним визначальним профілем. «Комедія помилок» – це перша комедія, яку він написав, датується її видання 1623-м роком. Це перша спроба пера Шекспіра у комічному плані, і відразу ж у першій його комедії проявляється весь блискучий, геніальний талант автора, котрий пов’язаний, як зазначають критики, з його першим життєрадісним творчим періодом.
– Цей період був пов’язаний з епохою Відродження?
– Епоха Відродження сама по собі надзвичайно цікава великою кількістю геніальних творців. Шекспір, будучи сучасником цієї епохи, безумовно, увібрав у себе і проявляв усі ідеологічні і моральні позиції представника цієї епохи. В «Комедії помилок» дуже чітко простежується світогляд людини, котра в ототожнює себе з Богом. Людини, якій підвласна її доля. У всіх Шекспірівських перших життєрадісних комедіях все завжди закінчується щасливо: всі колізії вирішуються, всі розбиті долі поєднуються знову завдяки життєрадісному сприйняттю дійсності, чого, на мій погляд, так сьогодні нам не вистачає у цей складний час. І взяття до роботи в репертуар театру саме цієї п’єси було частково пов’язане з тим, щоб дати можливість глядачу повірити, що все в його руках. Ми можемо самі будувати своє щастя, і ми повинні це робити. І той, хто це робить, обов’язково досягне бажаного результату.
– Звідкіля Шекспір брав сюжети для своїх драматичних творів?
– Шекспір був великим, хитрим умільцем використання чужих сюжетів, тобто, практично майже всі його п’єси, включаючи і найпізніші, запозичені із сюжетів або Стародавньої Греції, або Стародавнього Риму, або з більш пізньої західноєвропейської літератури. У даному випадку в «Комедії помилок» чітко простежується парафраз п’єси Стародавньоримського поета і драматурга Плавта «Мінехми», де він взяв за основу сюжетну колізію про двох братів-близнюків. Шекспір її блискуче переробив і додав туди ще одну пару близнюків. Отже, взагалі фабула п’єси побудована на цьому. В самій назві «Комедія помилок» визначена суть, коли ми помилково сприймаємо дійсність і дуже часто ці помилки, якщо людина нічого не робить для вирішення своїх проблем, заводять не туди. Але той персонаж, котрий має бажання зрозуміти і розв’язати якусь проблему, обов’язково прийде до заслуженої перемоги, до заслуженого торжества справедливості.
– Який основний сюжет «Комедії помилок»?
– Як я уже сказав, Шекспір увів у фабулу цієї п’єси ще одну пару близнюків. Початок п’єси досить драматичний. Старий батько розповідає про те, що він шукає сина і його слугу, які пустилися на пошуки своїх братів-близнюків. Іще давним-давно, коли діти були ще малюками, вони з дружиною потрапили на кораблі в бурю, і той корабель був розламаний навпіл. Їх з дружиною і дітьми, які були прив’язані до щоглів, шторм розніс у різні кінці безмежного моря. Він зі своїм сином і його слугою прибув до свого рідного міста Сіракузи. Хлопцям уже по 18 років, і брати хочуть знайти своїх братів-близнюків. І ось, як це завжди буває в комедії положень, до якої належить цей твір, Антіфол і Дроміо потрапляють до міста, де живуть їхні брати-близнюки, і про це, безумовно, ніхто не знає. Ось тут і починається велика кількість всіляких різних, смішних і драматичних, перипетій. Але персонаж, котрий шукає, перш за все, щастя, все таки, його знаходить. А щастя в той період пов’язувалось у простої людини з поняттям сім’ї і свого родинного гнізда, тому, той, хто щось робить-обов’язково досягає своєї мети: чоловік знаходить свою дружину, брати знаходять своїх батьків, слуги-близнюки також знаходять один одного. В результаті панує загальна радість і гармонія, а як це буде відбуватися у нашій виставі – побачить глядач.
– Назвіть, будь ласка, виконавців ролей братів-близнюків у виставі, а також інших виконавців ролей.
– Євген Бондар грає двох синів-близнюків Антіфола Ефеського та Антіфола Сіракузького, Сергій Пунтус і Дмитро Літашов виконують ролі двох прислуг-близнюків Дроміо Ефеського та Дроміо Сіракузького. У решті ролей: народний артист України Валентин Судак
артисти Олександр Куковєров, Едуард Брагіда, Альберт Лукашов, Ігор Ліновицький, Валентин Корінь, Владислав Лещенко, Наталія Максименко, Ксенія Макієвська, Світлана Бойко, Ірина Лозовська, Олена Стаценко, Ірина Юсухно, Наталія Пунтус, Оксана Гребенюк, Микола Лемешко та Сергій Носенок.
– Андрію Рінатовичу! Я знову повертаюся до виконавців ролей братів-близнюків. Які засоби будуть використовуватися, щоб глядач міг розпізнавати на сцені «хто є хто»?
– Раніше було простіше вирішувати структуру ідентичності персонажів через повну умовність. Враховуючи сучасність сприйняття, то, звичайно, одними перуками або точними копіями костюмів не обійтися, тому було прийняте рішення, щоб одні виконавці грали двох братів-близнюків. Це, дає можливість актору спробувати себе одночасно у створенні двох сценічних образів. Близнюки хоча й схожі один на одного, але, все ж таки, це різні люди, різні характери, мають різні емоційні природні дані, тому у молодих акторів є можливість одночасно створити два сценічні образи. Я гадаю, що для всіх акторів можливість доторкнутися до геніального автора-є чудовим професійним досвідом.
– Щиро дякую Вам, шановний Андрію Рінатовичу, за приємну і дуже змістовну бесіду. Бажаю виставі і всім виконавцям ролей великого творчого успіху і визнання глядачів!
Ольга Зеленська,
керівник літературно-драматургічної
частини театру, театрознавець.
