Звісно, успішна прем’єрна презентація – це тільки початок, лише перший крок до завоювання глядацьких симпатій. Це – як після народження дитини, що з кожним кроком опановує все більш широкий життєвий простір, нова вистава з кожною наступною зустріччю з глядачем поширює свій вплив і, одночасно, підпадає під вплив все більш широких кіл суспільної думки. Тож прихильне сприйняття ніжинським глядачем нової творчої роботи режисера-постановника Тетяна Шумейко – інсценізації новели Марії Матіос «Не плачте за мною ніколи…» – стало продовженням, сподіваємось, довгого сценічного життя вистави.
28 листопада – у день коли український народ вшановує пам’ять жертв Голодоморів і репресій тоталітарного режиму – творчий колектив, який створив цю прем’єрну виставу, представив свою роботу на ніжинській сцені. Варто відзначити, що кожного разу акторський колектив на чолі з режисером несе на суд глядача новий, ще більш глибоко опрацьований, більш досконалий варіант сценічного втілення цього складного філософського твору.
Свіжість сприйняття сценічних образів обумовлена залученням до їх втілення розширеного складу вокально-хореографічної групи молодих артисток, які виконують ролі ангелів – дітей. І хоча у головній ролі баби Юстини щоразу бачимо талановиту актрису Олену Бондаренко – до речі, кожного разу по-новому чуйну і проникливу – завдяки її молодіжному оточенню відчувається свіжість і новизна у сприйнятті відомого літературного матеріалу. І цього разу образи світлих ангелів і грайливих онучок, надзвичайно колоритно створені молодіжним складом трупи, тонко й одухотворено оздоблювали неспішну «бабину бесіду», надаючи їй то буденності родинного спілкування, то відчуття присутності вищих потойбічних сил.
Не можна не помітити, що з кожним виходом на сцену створюється більш гармонійний ансамбль виконавців, виникає більш довершена версія вистави і, як наслідок, довірливий контакт – цього разу з ніжинським глядачем – у роздумах щодо моральних і світоглядних основ життя українського суспільства.
Хочеться вірити, що нові творчі пошуки режисерів і акторів нашого театру завжди знаходитимуть дорогу до сердець глядачів, що кожна така зустріч спонукатиме їх замислюватися над споконвічними питаннями змістовності нашого життя, залишатиме в душі світлий слід від справжніх емоційних переживань і бажання знову й знову приходити на зустріч з дивним світом театрального мистецтва.
Раїса Міненко,
керівник літературно-драматургічної
частини театру
