Театральна прем’єра за новелою Марії Матіос

Учорашній вечір у Чернігові був прохолодним, вологим, а потім ще і з першим у цю осінь снігом. Якраз та погода — ніби на замовлення — що виокремлює і «штовхає» не сидіти вдома, а йти до театру лишень найзатятіших та найтонших його шанувальників. Більше того, якраз вчора Чернігівський академічний музично-драматичний театр імені Шевченка виносив на «суд» виставу, прем’єру одного з найвицігорніших авторів українського психологічного письма в сучасній літературі – Марії Матіос. Чернігівський театр взяв її оповідання «Не плачте за мною ніколи».

Глядачі, власне, годину слухали і дивилися на 90-літню бабцю Юстину зі зграйкою її онук-дівчат. Бабця говорила про життя та про смерть, а дівчата на сцені готували та їли вареники, жартували і хто зна чи чули, чи розуміли, про що вповідала їм бабця?! Напевно, не чули і не дослухали. Бо молоді, а особливо дівчата, не дуже зважають на бесіду старших. Ті мудрі їхні слова зазвичай зринають в пам’яті уже згодом, через роки, коли рожеві мрії та ще «кози в золоті» перестануть снитися та вабити.

Врешті, бабця Юстина зі сцени не онукам говорила, вона говорила тим, хто її чув. Гадаю, Юстина – актриса Олена Бондаренко – одразу відчула глядацьку прихильність, оту іскру, що спалахнула між нею і глибинами чужих очей. Тому, може, ще і через те вона була протягом усієї години «собою», розкутою, вона була справді Юстиною, тією зримою, яку лишень уявляв за рядками оповідання, а тут вона – ось, справжня.

Професійна і серйозна критика нову роботу академічного чернігівського театру ще оцінюватиме та зважуватиме на власних «аптекарських» терезах, проте я, глядач неупереджений і пристрасний, беру на себе сміливість стверджувати вже – тут є «коштовний» блиск. Тут є щось незвичне, щось таке, що «зависло» по цій новій виставі саме в чернігівському театральному «повітрі», щось таке, що хочеться вдихнути і вдихати ще і ще на повні груди…

На цю прем’єру, до речі, чернігівський театр з великим пієтетом і не меншим хвилюванням очікував Марію Матіос. І вона у свою чергу не могла дочекатися того прем’єрного дня. Однак, як то часто буває, зашкодили, на жаль, фарс-мажорні обставини. Марія Матіос не приїхала, але знайшла спосіб передати головній виконавиці букет квітів (Олена Григорівна Бондаренко була якраз іменинниця того вечора), а ще від Марії Матіос до акторів та глядачів було зачитано лист:

«Дорогі друзі – чернігівці-театрали! Щиро шкодую, що не могла бути сьогодні з вами, на прем’єрі вистави за мотивами моєї новели «Не плачте за мною ніколи». Але щиро тішуся, що п. Тетяна Шумейко здійснила постановку.

Це вже третя інсценізація твору. Народний артист України Ростислав Держипільський з Івано-Франківська та Народна артистка України Лариса Кадирова з Києва – кожен по-своєму – театральними засобами також прочитали одну з найулюбленіших моїх новел.

Екзистенційна проблема життя і смерті в усі часи вабила мислителів і митців. Але, напевно, у теперішні люті для нашої держави часи, саме ця проблема стала — як ніколи — гостро актуальною.

Очевидно, ми всі колись думаємо про речі, про які так легко і невимушено, без надриву і трагізму – лише по-філософськи, так, як уміють люди, що пройшли всі кола земного пекла, – думає баба Юстина. Але не всі ми маємо відвагу говорити про ці речі уголос. Баба Юстина – це прототип і 100-відсоткова фотографія моєї бабусі по матері – Матіос Гафії Іллівни, якій саме у ці дні виповнилося би 105 років. Це концентрований згусток гуцульських вірувань і традицій, а також пік народної мудрості у ставленні до смерті, до переходу в інший світ.

Сьогодні, коли Україна залита кров’ю своїх захисників, коли людське життя обривається легше, ніж нитка, ми всі маємо внутрішню потребу частіше ревізувати і осмислювати своє життя і свої вчинки. Але без паніки і лементу, а так – як баба Юстина. Попри шалену швидкість кожного дня, попри всеукраїнський біль і приватні страждання – хоч подеколи думаймо Юстининими максимами і її розважливістю. Тоді легше переборюватимемо зневіру чи розпач, які стоять під дверима кожного. Бо такий час…

Дякую, що прийшли. Дякую, що читаєте мої книжки. І обіцяю ближчим часом приїхати до Чернігова. Сподіваюся, що ця вистава залишиться в театральній афіші надовго.

З прем’єрою вас!

Ваша Марія Матіос, 21 жовтня 2015, Київ».

Віталій Вергун для «ХД»
«Хвиля Десни»  Щоденне інформаційне видання
http://www.hvilya.com/

Коментарі

Коментарів немає...

Хочете залишити коментар? Авторизуйтесь!
Придбати квиток

Авторизація