ВІДДАНЕ ЛЮДЯМ – ЙОГО БАГАТСТВО…

Нещодавно розпочався вісімдесят п’ятий, ювілейний театральний сезон в історії Чернігівського
обласного академічного українського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка, а історію, як відомо, творять люди. Багато талановитих митців зробили вагомий внесок у його творчу скарбницю, серед яких і народний артист України Вадим Васильєв.

Акторська кар’єра В. Васильєва на чернігівській сцені розпочиналася стрімко і щасливо продовжувалася в усі роки його роботи в театрі. За великі творчі досягнення у професійній діяльності та високу творчу майстерність у 1974 році Васильєву В. В. було присвоєне почесне звання «Заслужений артист України». У 1976 році за багаторічну плідну роботу по розвитку театрального мистецтва та активну громадську діяльність його було нагороджено Грамотою Президії Верховної Ради УРСР. За великий особистий внесок у розвиток українського національного театрального мистецтва та високу виконавську майстерність у 1993 році Васильєву В. В. було присвоєне почесне звання «Народний артист України». За особливі заслуги перед державою Україна у 2001 році його було нагороджено орденом «За заслуги» 111 ступеня, а у 2003 році – Грамотою Верховної Ради України. У тому ж році його було нагороджено Почесною Відзнакою Міністерства культури України.

Ми зустрілися з Вадимом Васильовичем у нього вдома (на жаль, за станом здоров’я він зараз не працює в театрі), і я прошу його поділитися своїми спогадами про шлях, пройдений ним разом з колективом театру.

– Вадиме Васильовичу, багато Ваших шанувальників не знають, або вже забули, коли Ви з’явилися на чернігівській сцені? Адже Ви починали свій творчий шлях у Кіровоградському театрі, у місті, де зародився нинішній Чернігівський театр. Нагадайте, будь ласка, за яких обставин і як відбулося Ваше «бойове хрещення»? Яким був Ваш дебют?
– Я прийшов сюди на запрошення дирекції театру у квітні 1967 року, а в травні вже поїхав разом з колективом на гастролі до Прилук. І відразу ж довелося пройти випробування «на міцність» в опереті «Під чорною маскою», куди мене терміново ввели на велику характерну роль Подмьоткіна замість актора, який захворів і на гастролі не поїхав. Це не був повноцінний дебют, але справа не в тому. Просто я пригадую, і мені це й досі гріє душу, як тепло прийняв мене колектив театру у свою творчу сім’ю, і як гаряче вони сприйняли мою роль, що надало мені наснаги і впевненості у подальшій роботі. А справжній дебют відбувся у 1968 році у виставі «Вуличний бродяга» Р. Вівіані в ролі Антоніо Еспозіто. Ця роль залишилася у моїй пам’яті і в моєму серці як одна з найулюбленіших, хоча попереду було ще дуже багато прекрасних ролей. Тоді було багато схвальних відгуків і керівництва театру, і колег, і преси. До речі, треба сказати, що преса у минулі роки приділяла велику увагу виставам театру, акторам, друкуючи рецензії і творчі портрети, оглядові статті про театр, інтерв’ю і т. п. Чомусь це все кудись поділося, і з’явилася байдужість до театру, до театрального мистецтва. Напевне, це тому, що зараз таких вистав, як були раніше, – масштабних, емоційно насичених, з яскравими характерами, людяних, побудованих на прекрасній драматургії, у театрі дуже мало.

– А які вистави у попередні роки користувалися найбільшою любов’ю і попитом у глядача? Які були Ваші улюблені ролі?
– О, їх було дуже багато ! Окрім названих вище, це Попандопуло – «Весілля в Малинівці», Попович – «Сорочинськоий ярмарок», Голохвостий – «За двома зайцями», Труфальдіно – «Слуга двох панів», Акоп – «Витівки Хануми», Боні і Зупан – «Сільва» та «Маріца», Альфред Дулітл – «Моя чарівна леді», Келін – «Святая святих», Боруля – «Мартин Боруля», Хлестаков – «Ревізор», Лісовик – «Лісова пісня», Андронаті – «У неділю рано зілля копала» та багато інших. І дуже важливо, що всі названі (і не названі, тому що всіх назвати неможливо) вистави йшли на сцені театру у супроводі оркестру, де, в основному, був зайнятий весь творчий склад. Це було правило, яким керувався кожен режисер, коли брав до постановки той чи інший драматургічний твір, було багато української і зарубіжної класики, і саме ці вистави користувалися у глядача найбільшим успіхом і любов’ю. Але, на жаль, це вже історія.

– Вадиме Васильовичу, за ті роки, що Ви працювали в театрі, тут було випущено більше двохсот прем’єр. Скільки ролей зіграли Ви? З якими режисерами Вам було творчо приємно працювати, з якими диригентами, хто з артистів, партнерів по сцені, у спектаклях Вам найбільше імпонував ? Ваші враження – це також історія театру, яку Ви, як корифей, успішно творили протягом сорока років на чернігівській сцені.
– Скільки ролей ? За моїми підрахунками їх було також більше двохсот, адже я був зайнятий майже у всіх виставах театру. Я з великою вдячністю згадую режисерів В. Рудницького, С. Павлова, П. Ластівку, Л. Отрюха, В. Грипича, а також завдячую нинішньому режисеру театру В. Тимченко. Усі вони – визначні творчі особистості, які дуже багато давали мені, як актору, для створення повноцінних сценічних образів. Без режисера актор – як сліпий без поводиря, йому потрібна направляюча рука і професійна оцінка. Мені пощастило працювати з такими диригентами, як Ю. Котеленець, В. Заславський, Д. Білоус, а також останнім часом з нинішнім диригентом А. Ткачуком. Назвати усіх моїх улюблених партнерів просто неможливо, адже у кожній виставі ґрунтується окрема акторська сім’я, міцна, надійна і непорушна, і кожен член цієї сім’ї мені завжди був дорогий і необхідний, тому я до всіх партнерів у виставах ставився доброзичливо і з глибокою повагою, адже ми робили одну спільну справу, служили театральній музі і нашому дорогому глядачу, як чернігівському, так і гастрольному.

– Вам ніколи не хотілося «підрахувати», у скількох містах колишніх республік Союзу довелося побувати на гастролях? Що особливо запам’яталося?
– Ой, об’їздили ми з театром у ті часи з гастролями дуже багато, самі знаєте. Неодноразово гастролювали в Литві, Латвії, Естонії, Грузії, Осетії, Мордовії, Чувашії, Татарстані, Удмуртії, не кажучи вже про постійні гастролі по Білорусі і багатьох містах Росії, до самого Уралу. І скрізь наші вистави сприймалися «на ура», дарували море квітів і пам’ятні сувеніри. Працювали ми на гастролях напружено, з повною віддачею, по два-три місяці. Часто після репетицій їздили з концертами на творчі зустрічі на заводи і фабрики, проводили їх прямо в цехах, а вечором на базі грали великі масові вистави. А вже заключним акордом гастролей у кожному місті були великі театралізовані концерти. Пригадую, як після заключного концерту в кінці гастролей у Ризі глядачі стояли біля службового виходу живим коридором і кидали артистам під ноги квіти. Кожне місто відгукувалося про наші вистави схвальними рецензіями, запрошували приїздити ще і ще раз. Приємно, є що згадати і порадіти за рідний театр.

– Пригадайте, будь ласка, в яких важких умовах іноді доводилося грати вистави, адже бували якісь екстремальні випадки?
– Звичайно. По-перше, термінові вводи у вистави на ті чи інші ролі, коли треба за короткий час вивчити текст і зіграти роль на належному художньому рівні – це завжди екстрим, а холодні виїзні площадки, поламаний в дорозі автобус, розбиті дороги? Пригадую, приїхали ми на виїзд у село в Чернігівській області, а клуб на ремонті. Що робити? Тоді ми викосили траву біля клуба, забили стовпи, натягли «завісу», поставили меблі і стали грати виставу, але раптом почалася гроза і пішов дощ. Артисти порозкривали парасольки, під які кинулися і глядачі, особливо діти. Ось так ми і грали виставу, в обнімку з глядачами, в одній компанії, доки не закінчилася гроза. То було незабутнє враження, адже ніхто з глядачів не пішов «з поля бою», розуміючи, що з нашого боку це також був «геройський» вчинок. А повертаючись додому, ми обламалися і просиділи в автобусі в полі, холодні і голодні, до самого ранку. Всього було на моєму довгому шляху в театрі, але найбільше було щасливих і радісних миттєвостей творчості.

– Вадиме Васильовичу! Що б Ви хотіли побажати своїм колегам на майбутнє?
– Мені б хотілося, щоб нинішнє і прийдешнє покоління служителів Мельпомени взяло все краще з минулої історії театру і постійно примножувало його творчі здобутки. Не шкодуйте віддавати себе театру, адже віддане людям – то ваше багатство. Вітаю з відкриттям нового театрального сезону і бажаю усім щастя, здоров’я і добра, а виставам театру – сценічного довголіття і любові глядачів!

 

 

розмову вела Ольга Зеленська,
керівник літературно-драматургічної
частини театру, театрознавець

Коментарі

Коментарів немає...

Хочете залишити коментар? Авторизуйтесь!
Придбати квиток

Авторизація