Передостанній зимовий тиждень був позначеній в театральній афіші творами українських авторів – як корифеїв вітчизняної драматургії, так і сучасних літераторів.
22 лютого шанувальники сценічної класики мали можливість вкотре зустрітися з улюбленими персонажами музичної комедії «За двома зайцями» Михайла Старицького, а наступного вечора на чернігівській сцені відбувалося напружене з’ясування стосунків між героями неореалістичної драми «Гріх» Володимира Винниченка.
В суботу в експериментальному просторі Білої сцени глядачі спостерігали за складними пошуками свого місця у нових реаліях воєнного часу, що відбувалися з пересічними українцями під час зустрічей на комунальної кухні, відображеними у трагікомедії «ВПО» за п’єсою сучасної драматургині Ірини Феофанової.
У неділю до театру на денну виставу були запрошені наймолодші відвідувачі театру, які жваво й емоційно слідкували за пригодами дівчинки Христини, представленими у веселому мюзикли «Різдво, Різдво, Різдво!» за твором Андрія Водова.
А недільного вечора шевченківці представляли глядачам славнозвісну «Ніч перед Різдвом» за повістю Миколи Гоголяч, яка упродовж багатьох років приваблює численну глядацьку аудиторію і дарує неповторні миттєвості спілкування з дивовижним світом театру.
Раїса Міненко, керівник літературно-драматургічної частини театру
Фото з вистави «За двома зайцями»
У чому криється магія театрального мистецтва, що упродовж тисячоліть приваблює і викликає інтерес мільйонів людей? Можливо, в тому, що розповідаючи про життя людей минулих історичних епох, висвітлює проблеми сьогодення, а показуючи складнощі існування сучасників, спонукає замислитися про віковічні аспекти моральності і людської гідності?
Тож і зіграна 16 лютого на сцені Чернігівського драмтеатру класична драматична історія «Кайдашевої сім’ї», написана І.С.Нечуй-Левицьким наприкінці дев’ятнадцятого століття, виразно і переконливо демонструє глядачеві руйнівні наслідки неспроможності дійти згоди між близькими людьми.
А показані в суботу різносюжетні замальовки буття українців другої половини ХХ – початку ХХІ ст., представлені в сільському трилері «П’ять пісень Полісся», неначе пазли складають багатокомпонентну картину побудови людських стосунків, з якої постають питання морального підґрунтя поведінки, вчинків і відповідальності за сподіяне кожної людини, хоч би в які часи вона жила.
І навіть недільна вистава для дітей «Бука» про вередливе зайченя теж розповідає юним глядачам про мистецтво створення дружніх стосунків та важливість допомоги одне одному.
Мабуть, тому з роками не минає потреба приходити в театр, аби споглядаючи неймовірні і реальні сценічні історії, шукати і знаходити відповіді на хвилюючі питання сучасного життя.
Раїса Міненко, керівник літературно-драматургічної частини театру
Фото з вистави «П’ять пісень Полісся»
Правічній темі палкого кохання і великої любові був присвячений театралізованій концерт творчого складу Чернігівського академічного облмуздрамтеатру ім. Т.Г.Шевченка, що відбувся 14 лютого цього року.
У різнобарвній святковій концертній програмі артисти-вокалісти, артисти драми та балету мовою музики, співу і танцю говорили тільки про кохання, тільки про любов. А допомагав їм у цьому оркестр театру під керівництвом головного диригента, заслуженого артиста України Олексія Рощака, який і відкрив святковий концерт, і супроводжував виступи вокалістів, і створював піднесений романтичний настрій високопрофесійним виконанням чудових музичних творів.
Надзвичайно романтично і захопливо прозвучали вокальні композиції у виконанні заслуженого артиста України Едуарда Брагіди, артистів Світлани Бойко, Альберта Лукашова, Юлії Казакової, ліричного дуету Владислава Лещенка і Оксани Ленчевської.
Яскраві хореографічні замальовки артистів балету (Віталіна Брагіда, Володимир Кирильченко, Дмитро Лойченко, Антоніна Сидоренко) прикрашали розмаїття концертної програми, органічно перемежаючись з виступами вокалістів. Захопленими оплесками супроводжували глядачі музичні номери у виконанні театрального оркестру, зокрема і віртуозне звучання сольних партій Олександра Мовчана (труба) і Андрія Токаря (тромбон).
Несподіваним сюрпризом святкового вечора став конкурс, влаштований чарівними ведучими концертної програми Оксаною Ленчевською і Олександром Манастирським, на вручення запрошень на дві вистави театрального репертуару тому з глядачів, хто назве імена закоханих з вистави «Сліпий».
Перемогу в конкурсі і запрошення на відвідування вистав здобула глядачка на ім’я Тетяна, яка безпомилково назвала імена Ярини і Степана – головних героїв опери-містерії «Сліпий», прем’єра якої відбулася на чернігівській сцені у березні минулого року.
Після завершення концертної програми вся глядацька аудиторія, стоячи, бурхливими аплодисментами та букетами квітів дякувала артистам, які зробили такий чудовий подарунок до свята закоханих сердець.
Раїса Міненко, керівник літературно-драматургічної частини театру
Прагнучи долучити якомога ширший загал глядачів до спілкування з театральним мистецтвом, артисти Чернігівського драмтеатру ім. Т.Г.Шевченка цієї суботи виїхали до міста Славутич, аби представити його мешканцям чудову комедійну виставу «Сватання на Гончарівці» за твором Григорія Квітки-Основ’яненка.
Це одна з кращих, художньо довершених побутових п’єс в українській класичній драматургії, що не втрачає своєї привабливості і сьогодні. Її чарівність і неординарність полягає в глибокій народності, в іскристому гуморі, яким наділені головні герої. Яскрава музична комедія у виконанні злагодженого акторського ансамблю шевченківців викликала неабияке захоплення численної глядацької аудиторії, бурхливі овації залу наприкінці вистави і цілу низку схвальних відгуків в інтернет-мережах наступного дня.
У недільній театральній програмі були анонсовані денна казка для дітей «Чарівна лампа Аладдіна» Саши Лихого та вечірня вистава «Війна» за п’єсою Ларса Нурена. Отже, вдень гомінлива дитяча аудиторія зацікавлено стежила за пригодами вигадливого Аладдіна та дружними оплесками дякувала артистам за подарований гарний настрій.
А ввечері поціновувачі сучасного театрального мистецтва, що прийшли на перегляд драматичної історії про післявоєнне життя однієї родини, мали можливість споглядати, як змінилися люди, котрим довелося пережити воєнні жахіття, як вони виживали в нелюдських умовах і як знаходять сили аби жити далі. Після закінчення вистави схвильовані глядачі щирими оплесками дякували акторам за натхненну талановиту гру і неповторні миттєвості спілкування з театральним мистецтвом.
Раїса Міненко, керівник літературно-драматургічної частини театру
Фото з вистави «Сватання на Гончарівці» (Славитич, 10.02.2024)
Прем’єра комедійної вистави «Тато в павутинні» за п’єсою відомого англійського драматурга Рея Куні, поставленої в нашому театрі режисером, заслуженим артистом України Андрієм Бакіровим, відбулася у лютому 2013 року. За цей час вистава була успішно представлена на багатьох сценічних майданчиках України та завоювала прихильність численної глядацької аудиторії.
Фарс-мажор на 2 дії, як визначив жанр цієї вистави автор постановки, це весела, динамічна, фантазійна історія про вельми спритного таксиста Джона Сміта, який є чоловіком двох дружин і батьком дітей з двох різних сімей. Як і в назві п’єси, так і в спектаклі алегорія павутиння має декілька значень. Це і павутиння брехні, в якій заплутався головний герой вистави, і всесвітня Інтернет-павутина, яка, власне, й спровокувала таку головоломну колізію. Упродовж всього сценічного дійства режисерські рішення не перестають дивувати глядача своєю невичерпною фантазією. Кожен акторський випад, кожна репліка і нова обставина, приєднуючись до неймовірного плетива подій, спонукають глядача безперервно перемикатися з однієї комічної ситуації на іншу, ще більш гостру й неординарну. Цей захопливий фарс-мажор – справжній подарунок любителям гумору.
З плином часу відбулися певні зміни в театральній трупі – подорослішали молоді актори, що виконували ролі дітей татуся-двоєженця, ряд артистів припинили сценічну роботу або залишити стіни театру, у зв’язку з чим вистава декілька років не з’являлася на афішах театру. Проте складні обставини, в яких опинився театр внаслідок руйнівної ракетної атаки у серпні минулого року, спонукали шевченківців до пошуку шляхів повноцінного відновлення творчої діяльності та роботи над поверненням на сцену репертуарних вистав попередніх років. Враховуючи інтерес публіки до вистави, було проведено підбір нових виконавців ролей, разом з якими режисер-постановник здійснював копітку роботу над поновленням сценічної версії цього неординарного твору. Доцільність такого рішення підтвердили два прем’єрні покази відновленої вистави, які відбулися восьмого і дев’ятого лютого на великій сцені театру. Глядачі надзвичайно тепло сприймали гру досвідчених акторів та образи, створені нововведеними виконавцями.
По завершенню обох вистав схвильовані глядачі бурхливими оплесками вітали творчий склад з прем’єрою, дякували акторам за натхненну талановиту гру і отриманий заряд бадьорості і гарного настрою.
Раїса Міненко, керівник літературно-драматургічної частини театру
Театр це такий неймовірний світ, в якому можливі будь-які дива. Наприклад, прем’єра вистави у постановці майстра режисури – це диво створення в сценічному просторі іншого світу, а ще може бути прем’єра творчої роботи починаючого режисера або прем’єра драматургічного твору молодого літератора. Але третього лютого цього року в Чернігівському драмтеатрі ім. Т.Г.Шевченка відбулася винятково надзвичайна прем‘єра – представлення глядачам великої театральної зали, відновленої після величезних руйнувань, завданих будівлі театру внаслідок ракетної атаки російських терористів 19 серпня 2023 року.
П’ять з половиною місяців колектив театру за допомогою численних волонтерських організацій і благодійних фондів самовіддано працював над проведенням ремонтно-аварійних і відновлювальних робіт у приміщеннях театру та поряд з цим здійснював творчу роботу, не припиняючи репетиційного процесу, готуючи прем’єрні покази нових вистав і тематичні концертні програми. Відкриття у жовтні минулого року 98-го театрального сезону відбулося завдяки здатності творчого колективу проводити покази вистав на двох малих сценах – на Білій сцені та у форматі «сцена на сцені», коли глядацькі місця були розташовані на великій сцені поруч зі сценічним дійством. І весь цей час тривала напружена робота щодо подолання наслідків руйнації у великій залі та кулуарах театру, щоб мати змогу приймати глядачів і повернутися до виконання вистав на великій сцені. І це нарешті, сталося!
Люди заходили через центральні двері театру. У вестибюлі оглядали розміщену на переносних стендах фотовиставку, яка відображала етапи відновлювальних робіт у великій залі. Фотографувалися на сходах, що вели на другий поверх, де відновив роботу театральний буфет. Прямували до зали і, увійшовши, підводили очі вгору – що там з великою люстрою, чи вціліла? Так, вона вціліла, але наразі в розібраному вигляді знаходиться на збереженні і має бути встановлена в ході повномасштабних реставраційних робіт усієї театральної будівлі, яка є пам’яткою архітектури і потребує розробки спеціального проєкту. Та на місці люстри на стелі, підшитій сучасними опоряджувальними матеріалами, обладнано централізоване освітлення зали, яке супроводжує початок і закінчення показу вистави.
З нагоди цієї непересічної події – повернення шевченківців до виконання спектаклів на великій сцені і відкриття доступу глядачів до центральної зали – перед початком вистави до присутніх звернулися керівники Чернігівського драмтеатру ім. Т.Г.Шевченка. Директор театру, заслужений діяч мистецтв України Сергій Мойсієнко привітав глядачів з цією знаковою подією, подякував за підтримку керівництву області та міжнародним благодійним Фондам, теплі слова щирої вдячності адресував волонтерським командам і українським благодійникам за величезну систематичну допомогу у відновленні театру, а також чернігівським шанувальникам театру за відданість, мужність і духовну міць.
Окремий наголос було зроблено на надійності інформації, яка має документальне підтвердження, щодо безпечного перебування відвідувачів у будівлі театру й, зокрема, у великій глядацькій залі, а також облаштування у підвальних приміщеннях театру укриття на випадок оголошення повітряної тривоги.
Художній керівник театру, заслужений артист України Андрій Бакіров повідомив про символічну знаковість показу в цей день опери-містерії «Сліпий» за творами Тараса Шевченка. Адже 33 роки тому народний артист України та СРСР Володимир Грипич, тодішній художній керівник театру, здійснив інсценізацію та постановку думи-опери «Сліпий», з якою чернігівські артисти підкоряли глядацькі аудиторії багатьох міст колишнього Радянського Союзу, у тому числі і Москви. Сучасне сценічне втілення цього твору у постановці режисера Олександра Лаптія, в якому задіяно весь творчий склад театру, це не лише образний екскурс в історію українського козацтва, а палкий заклик до боротьби за волю, співзвучний з нинішнім протиборством українського народу за свою незалежність.
Натхненна гра усього творчого ансамблю – артистів драми, балету, хору й оркестру, що вільно опанували весь простір великої сцени, справили глибоке враження на театралів, котрі прийшли до великої театральної зали вперше після ракетної атаки та бурхливими оваціями вітали шевченківців з перемогою, яку театр отримав на шляху до повноцінного відновлення своєї професійної діяльності. Віримо, що наші зусилля і нові здобутки на мистецькій ниві торуватимуть шлях українського народу до перемоги у цій жорстокій війні.
Раїса Міненко, керівник літературно-драматургічної частини театру
Фотограф Віктор Кошмал
Початок останнього зимового місяця в Чернігівському драмтеатрі позначився сценічними постановками, прем’єрні покази яких свого часу відбулися саме на «Білій сцені». Першого лютого глядачі з цікавістю спостерігали за діалогами героїв комедійної вистави «Невчасно» за п’єсою Лани Ра, поставленої режисеркою Анастасією Кузик у 2018 році. А другого лютого шевченківці представляли драматичні події філософської притчі «Саронська квітка, або Інша сторона гріха», поставленої режисером Денисом Федєшовим за драматургічними творами Лесі Українки у 2020 році.
Особливістю вистав, які відбуваються на «Білій сцені», є камерний характер сценічного дійства, що проходить у безпосередній близькості до глядача і дає можливість спільного з акторами глибинного дослідження духовного стану героїв вистави, спільного переживання їхніх сумнівів і тривог, створює відчуття співучасті у подіях драматургічного твору. У четвер глядачі разом з молодим архітектором здійснювали мандри у його минуле життя під пильним наглядом Янгола-охоронця, а п’ятничного вечора завдяки проникливій грі акторів відкривали для себе відмінні від канонічних погляди Лесі Українки на біблійні сюжети та наслідки прояву одного зі смертних гріхів – гордині.
По завершенню обох вистав схвильовані глядачі бурхливими оплесками дякували акторам за натхненну талановиту гру і подаровані неповторні хвилини спілкування зі справжнім театральним мистецтвом.
Раїса Міненко, керівник літературно-драматургічної частини театру
Фото з вистави «Саронська квітка, або Інша сторона гріха»
