Ти — різний. Стародавній, як фрески Спасо-Преображенського собору, які бачили князівські часи. Сучасний, як бетонні моноліти твоїх багатоповерхівок та неонові вогні вечірнього міста. Спокійний, як вересневий день у затінку Болдиних гір, і водночас живий, сповнений ранкової метушні у своєму середмісті. Мʼякий, як присмак ранкової кави в одній із затишних кавʼярень у центрі міста. Незламний, як воля твоїх захисників, які знову, як і 1000 років тому, захищають тебе від навали з півночі та сходу.
Цими вулицями ходили князі й гетьмани, письменники й митці, люди, чиї імена стали частиною історії України. Тут жили й творили Леонід Глібов та Михайло Коцюбинський, бували Тарас Шевченко, Марко Вовчок, Павло Тичина. Їхні кроки давно стихли, але пам’ять про них залишилася у просторі міста.
У 2022 році Чернігів показав Україні й світові, що таке стійкість. Він вистояв там, де ворог хотів бачити руїни й тишу. А 19 серпня 2023 року біль прийшов у саме серце міста. Ракетний удар пошкодив наш театр. Та того дня ми побачили ще одну силу Чернігова: силу людей, які об’єднуються, підтримують одне одного, рятують, допомагають і разом повертають життя туди, де його намагалися зупинити. Місто — це передусім люди. Їхня пам’ять, любов, мужність і здатність бути разом.
Чернігівський драмтеатр проживає історію разом зі своїм містом. Радіє разом із ним. Сумує разом із ним. Відроджується разом із ним.
І понад усе хоче бути душею цього прекрасного міста.
З Днем міста, наш Чернігове!
